Українська хімічна промисловість дісталася Україні у спадок від самодостатнього хімічного комплексу Радянського Союзу. Специфіка галузі колишнього СРСР полягала в тому, що часто хімічні підприємства розміщувалися регіонально, як правило, наближаючись до сировинної бази. Лише підприємства – виробники добрив були наближені до споживачів – розміщені в аграрних регіонах. Варто також відзначити, що багато підгалузі хімічної промисловості мали загальносоюзне значення, в Україні розміщувалася лише частина вертикальної структури виробничої кооперації. Частина галузей, які випускали кінцеві продукти з напівфабрикатів і сировини, виробленого в інших республіках СРСР, відразу після розпаду Союзу були поставлені у важкі економічні рамки, після чого підприємства стали банкрутами і поміняли власника. Це, насамперед, заводи нафтохімічної промисловості (Лисичанський НПЗ, ВАТ «Оріана», ВАТ «Чернігівське Хімволокно» і т. д.).
Більш стійкими виявилися підприємства, які використовують сировинну базу українського походження, особливо ті, які мають «доступ до сировини» (ЗАТ «Титан», ВАТ «Кримський содовий завод», ВАТ «Лисичанський содовий завод», ДВО «Артемсіль», гірничо-збагачувальні комбінати, коксохімічні заводи).
Найбільш розвинені технологічно, а також мають глибоку переробку хімічних продуктів, широкий спектр готової продукції – підприємства-виробники добрив (ВАТ «Азот», ВАТ «Дніпроазот», ВАТ «Одеський припортовий завод», ВАТ «Рівнеазот», ВАТ «Концерн «Стирол», ВАТ «Сумихімпром», ЗАТ «Сєвєродонецький Азот», ЗАТ «Титан»). Завдяки тому, що заводи виробляли не тільки добрива, але і інші хімічні продукти, використовуючи при цьому відносно дешева сировина українського і російського походження, теоретично жодне підприємства не могло бути збитковим, проте в даний момент майже всі виробники, крім ВАТ «Одеський припортовий завод» та ВАТ «Сумихімпром», що знаходяться в приватних руках. ВАТ «Сумихімпром» може бути приватизовано до 2010 р.
Хімічні підприємства України територіально розміщені в різних регіонах, що дозволяє їм конкурувати між собою, однак робить їх природними монополістами в регіоні.
Зазначимо, що мінеральні добрива й аміак довгий час були одними із стратегічних експортних продуктів України. В Україні, як відомо, працює вісім великих виробників добрив, шість з яких спеціалізуються на азотних добривах і є кістяком експортного та виробничого потенціалу України. Як відомо, Україна – один з провідних експортерів азотних мінеральних добрив у світі. Наша країна експортує мінеральні добрива в 70 країн світу. Основними покупцями є:
- Індія
- Бразилія
- Туреччина
- Мексика
- Пакистан
- Нігерія
При цьому перелік основних покупців динамічно змінюється не тільки щорічно, але й щомісяця. На жаль, ринок мінеральних добрив в останні роки став мало прогнозованим і мало передбачуваним. Український товар змінює напрямок продажів з Азії на Латинську Америку і навпаки, в залежності від поточної кон'юнктури ринку.
Зараз щомісяця Україна експортує в середньому 290-300 тис. т карбаміду і близько 78-80 тис. т аміачної селітри (у попередні роки експорт селітри становив 130-150 тис. т), сьогодні селітра все більше поставляється на зростаючий внутрішній ринок. Це головні експортні продукти. Крім того, українські підприємства вивозять кожен місяць до 38-39 тис. т сульфату амонію (у 2004 р. експорт був в 2,5 рази менше), 8-9 тис. т амофосу і 19-20 тис. т карбамідо-аміачної суміші (експорт КАСа виріс в 4,5 рази з 2004 р.) (середньомісячні показники).
Сировиною для виробництва азотних добрив є аміак, який, у свою чергу, виробляється з природного газу. Враховуючи це, вартість газу серйозним чином позначається на вартості аміаку і має вагому складову у вартості добрив (в селітрі вартість газу в даний момент становить близько 30%).
Україна має значні запаси (до 20%) титанових руд (Вільногірський та Іршанський Гзк, Федорівське родовище), крім того, існує переробка ільменітових титанових руд на заводах ЗАТ «Титан» і ВАТ «Сумихімпром». Площа всіх родовищ і кар'єрів України в чотири рази перевищує площу Кувейту.
У цілому можна відзначити наявність великих запасів сировини для неорганічних хімічних продуктів, в той же час сировину для виробництва органічних хімічних продуктів відсутня.
В Україні недостатньо освоєних власних запасів нафти, що позначилося на відсутність сировини для нафтохімічного виробництва, виробництва пластмас і полімерів. У підсумку більшість НПЗ вже у власності російського капіталу, який також розпоряджається потужностями з переробки органічних речовин, полімерів і пластмас.
В Івано-Франківській області в 2008 р. будується нове виробництво полівінілхлориду. Темпи зростання споживання цього полімеру в Україні одні з найвищих.
Що стосується складних хімічних продуктів, барвників, клеїв, ферментів, композитів і групи товарів з засобів захисту рослин, то вони займають 11-14% ринку хімічної продукції. Левову частку в споживанні товарів хімічної продукції займають товари групи 39 – полімери і пластмаси (42-43%).
У спадщину від СРСР Україна отримала більше десятка великих хімічних комплексів. Спеціалізовані комплекси, на жаль, не змогли самостійно існувати. Деякі з них є містоутворюючими і після приватизації заводи втратили обтяжливою соціальної інфраструктури.
У перше десятиліття незалежності обсяги власного виробництва українських підприємств за всіма видами продукції, крім експортно-орієнтованих, скорочувалися. Лише в останні два-три роки виробники добрив почали нарощувати потужності. Основна частка у виробництві припадає на мінеральні добрива й аміак, які в основному експортуються Україною. Виробництво мінеральних добрив в 2006 р. досягло 7 млн т в натуральному вираженні. З них:
- близько 3,8 млн т – карбаміду
- більше 1,6 млн т – аміачної селітри і інша частина – сульфат амонію
- фосфорні та комплексні добрива
